Цю трійку об'єднала спільна фронтова історія героїчної оборони взводно-опорного пункту «Алмаз». Цей камінь вважається чи не найміцнішим у природі, так само і наші співрозмовники - стійко і незламно до останнього витримували та відбивали штурмову навалу набагато чисельнішої (приблизно в десять разів!) оркоорди.
Про це повідомляють у 101 ОБрО імені полковника Геннадія Воробйова.
28-річний Олександр на псевдо «Муха» (співзвучне прізвищу) - киянин. Колись давно служив у цій бригаді за контрактом. Згодом - АТО на Луганщині. У цивільному житті працював охоронцем. Про початок війни розбудила і повідомила мама. Не розгубився, зібрався, швидко вирішив робочі моменти і одразу у військкомат. Спершу Сашка мала забрати інша військова частина, але саме на ньому вони повністю закрили список і долею знову випала 101-ша. Це його друга ротація на схід у саме пекло нульовки.
37-річний Дмитрій з позивним «Хеннесі» - вже мав попередній досвід в АТО, у цивільному житті - менеджер, успішний комерційний директор, коханий чоловік і люблячий батько. Зранку 24 лютого 2022 року сказав дружині: «Рятуй дітей, а я - Україну» і подався мобілізуватись. Випала саме ця військова частина. Нещодавно вдруге виконував бойове завдання щодо захисту і звільнення Батьківщини на сході.
.jpg)
58-річний киянин Сергій, він же «Васильович»: це перший військовослужбовець, якого було мобілізовано до бригади в те криваве 24 лютого. Він і раніше пробував добровільно приєднались до лав ЗСУ, але через досить поважний вік (жартуючи, називає себе «категорія 18+») і деякі проблеми зі здоров'ям - відмовляли. Займав керівні посади у IT- сфері. Коли все почалось, то прокинувся о 6 ранку, традиційно сів пити каву і увімкнув телевізор. Цього разу настирність, категоричність і впевненість - переконали медкомісію. Каже, що армія омолодила конкретно, адже поблажок на свої роки не просить і завжди старається робити все на рівні молоді, щоб приносити користь, а не бути баластом. Двічі ротувався на гарячу Донеччину. У підрозділі його люблять і шанують, наче батька.
.jpg)
Саме ці троє разом з іншими побратимами (всього 20 осіб) несли бойове чергування на ВОПі "Алмаз". Власне, опорний пункт та бійці було розподілено на 2 частини. Основне завдання опорника - контролювати важливий відрізок траси. З боку прикривали бійці іншої бригади. Запеклі та інтенсивні обстріли тут стали звичною справою. Ворог не гребував і не економив фактично жодним видом зброї та артилерії. Українські захисники спали в кращому випадку по 3-4 години, але ніхто не скаржився і відступати не збирався. Навіть більше: був випадок, коли то й же «Муха» встиг забрати «Васильовича» з окопу, а буквально через хвилину окоп було знищено вщент. Також «Мусі» доводилося вибігати з РПГ на дорогу, де проходив рашистський танк. У всіх труднощах ангел оберігав, лише якось осколки від ВОГу таки трохи посікли, плюс контузій чимало.
.jpg)
Коли на арені з’явилися вагнерівці, то почалось максимальне загострення. Вони тиснули психологічно. Навмисно демонстративно навіть шикування зробили, щоб показати свою безстрашність і чисельність. Найбільший штурм «Алмазу» з боку противника почався на світанку і тривав беззупино кілька годин, які переросли у дні. Попри поранення деяких, українці давали достойну відсіч: все було навколо було засипане гільзами, а один автомат навіть загорівся від перенапруження. При цьому Героїв - 20, а окупантів нарахували до 160. Ніхто не злякався і не відступив. Маленька, але українська Спарта одноголосно вирішила - якщо судилось, що це останній бій, то він буде з честю і зброї ніхто не складе! В цей час вже почалась окопне протистояння ( згодом стане відомо, що підрозділ сусідньої бригади, який мав тримати тил - вимушено відступив і не встиг попередити), під час якого рашистські злочинці глузливо вигукували: «ставайтесь, біндєри, рєзать будєм!». Терористи намалювали з трьох сторін. Цінуючи людське життя, командир наказав відійти на проміжні позиції, поки лишався цей єдиний шлях порятунку. Як та соломинка, за яку схопились! Тим паче, прибув невеликий резерв. Поділились на кілька груп. «Васильович» почав пропонувати себе в останню партію, мовляв, найстаріший, а хлопці геть молоді. Але його мало не силою відправили першим. Це важко усвідомити раціонально, але тоді вдалось вийти всім - пораненими, контуженими, але більш-менш цілими, при свідомості, живими. Вже, коли прилягли у посадці, то стали свідками картини маслом: як між «вагнерами» почався «френдлі фаєр»( «дружній вогонь»).
- Нема видовища більш захопливого, ніж спостерігати як «сміття самоутилізовується»!!!
Зараз «Алмаз» під окупантами.
- Там кожному з трьох Героїв публікації довелося лишити дуже безцінні серцю і дорогі пам'яті особисті речі: «Муха» - берці і арафатку, які привіз колись, як презент з Луганщини, «Хеннесі» - особистий щоденник, в якому записував вигадані фантастичні історії і це відволікало від хаосу навкруг, «Васильович» - набір з щіпчиками для нігтів, який колись у далекому 1979 році з Румунії йому привіз покійний тато. Тепер спільні не лише спогади, а й мета - деокупувати, зайти, знайти, повернути своє. І, дивлячись, на цю впевнену інтонацію і погляди, жодних сумнівів - Україна переможе!!!
