Проєкт «Пліч-о-пліч» розповідає історію волонтера, який за півдоби зібрав кошти і встановив пандус у під'їзді, де мешкає срібна призерка Паралімпіади-2020 у Токіо.
У довоєнний час Тарас жив і працював у Києві, з початком повномасштабної війни переїхав до родини в Рівне. Тут і розпочав свою волонтерську діяльність: допомагав сусідам збирати гроші на обіди та розвозив їх по лікарнях, долучався до зборів коштів на автівки для ЗСУ.
«Ще в перший тиждень війни я відвозив продукти до гуманітарного штабу і біля будинку своїх батьків побачив двох жіночок, одна з них була на інвалідному візку, на якому я помітив символіку України. Вирішив підійти, познайомитися», – розповідає Тарас.
Уже під час знайомства виявилося, що одна з жінок – Наталія – пауерліфтерка, срібна призерка Паралімпіади-2020 у Токіо. Приїхала у Рівне з Луганщини, рятуючись від війни.
«У під’їзді не було пандуса, замість нього – навіть не зафіксовані дошки для візочків із дітьми. Причому їх постійно треба було встановлювати, перед кожним спуском і підйомом. Людині на інвалідному візку зробити самостійно це неможливо. Навіть удвох це надскладна задача».
Перше, що зробив хлопець, – сходив по інструменти та зафіксував ці дошки. Наталія раділа та була дуже вдячна за таку ініціативу. Проте Тараса не полишала думка, що треба щось вигадати, аби встановити справжній пандус, надійний і зручний.
«Того ж дня я звернувся до голови ОСББ цього будинку, отримав від нього дозвіл на встановлення пандуса. А потім уже класична схема: пости в соцмережах – інстаграмі, фейсбуці. У мене близько 10 тисяч підписників, тож за 5 хвилин почали надходити перші гроші. Люди дуже охоче долучалися до збору. За півдоби ми зібрали близько 12,5 тисяч гривень», – пригадує Тарас.
«До мене також звернувся батько мого друга, він представляв керівництво рівненської фабрики нетканих матеріалів. Він сказав, що якщо в нас будуть матеріали, то компанія може повністю взяти на себе виробництво пандуса на своїх потужностях. Безкоштовно. Таким чином, із зібраної суми ми витратили лише близько 1000 гривень на те, щоб купити плиту для з’їзду. За три дні конструкція була готова. Решта зібраних коштів була переведена на автівки для ЗСУ, а також на місцеве підприємство, що виготовляє тушковану яловичину для нашої армії», – Тарас.
Наталія, хоч і дуже соромилася такої уваги на свою адресу, але все-таки була рада пандусу. Радів і Тарас, бо розумів, що з допомогою місцевої громади значно полегшив життя Наталії в її тимчасовому будинку, а пандус буде також служити мамам для дитячих візків.
