Юлії лише 21 рік і це була її перша ротація в район проведення операції Об’єднаних сил. В коледжі завершила навчання за фахом «Фельдшерська справа» та одразу пішла служити за контрактом до НГУ. На момент повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ вона несла службу на одному з блокпостів в районі Вугледара.
Про це повідомляє Національна гвардія України.
"На ранок 24 лютого біля нашого блокпоста зупинилася легкова автівка, у ній знаходилася поранена жінка – тікаючи від російських обстрілів вона отримала поранення в ногу", – згадує Юлія.
Надавши першу медичну допомогу постраждалу направили в лікарню.
"Тривалий час говорила мамі, що все добре, годують смачно, займаюся спортом, бігаю, тому й захекана весь час. Не хотіла аби мама за мене переживала", – жартує Юлія.
Згадує, що перші тижні під час обстрілів було страшно, але не за себе – боялася, що може не встигнути допомогти, якщо хтось постраждає.
За кілька тижнів дівчина почала допомагати цивільним та військовим, чергуючи в районній лікарні на Донеччині. На те вони і гвардійські медики, завжди готові виконувати свої обов’язки в будь-який час доби і в будь-якому місці.
"Зазвичай прибували люди з осколковими пораненнями ніг, рук та тулуба. До цього звикаєш – твої дії вже відточуються до автоматизму і ти точно знаєш, що потрібно робити", – говорить Юлія.
Однак, найважче було, коли привозили поранених дітей.
"Пам’ятаю, як з Вугледару прибули поранені діти. Я везла хлопчика, якому не було й 10 років. У нього була поранена ніжка. Побачила, як він починає втрачати свідомість через крововтрату. Накласти джгут було нічим, тому я зняла з шиї шарф та з усієї сили перетисла ногу вище рани, аби зупинити кров», – згадує медик.
"Постійно вимагала від бійців, щоб тримали турнікети так, щоб за необхідності їх можна було швидко дістати. Переживала за кожного, бо вони в нас – найкращі. Сподіваюсь, що це не остання моя ротація, завжди хочу буди поряд із побратимами та робити вагомий внесок в нашу перемогу", – говорить дівчина.
