На Півночі Харківщини загинув військовослужбовець окремого загону спеціального призначення Східного територіального управління Національної гвардії України капітан Вадим Манько.
Про це повідомляють у Нацгвардії.
13-го серпня поблизу Соснівки, що на півночі Харківщини, російські окупанти здійснили дистанційний керований підрив української броньованої машини, яка їхала за нашими пораненими. На той момент там перебувала група медичної евакуації. Голова групи — капітан Вадим Манько, з позивним Омут — отримав численні поранення тулуба та ніг. Він наказав пораненим побратимам евакуюватися, прикривав їх відхід вогнем з кулемета на башті бойової машини. Ворог розстріляв автомобіль з ручних гранатометів. Згодом побратими провели зачистку місця героїчної загибелі спецпризначенця та забрати його тіло, щоб мати можливість поховати та віддати йому військові почесті.
“Вадим був надзвичайно щирим, добрим та іронічним. Ми з ним познайомились рік тому, коли я прийшов до загону. Він тоді мені здався дещо відстороненим та замкненим. Проте пізніше виявилося, що це — товариш, про якого можна лише мріяти. Дуже надійний. Ніколи не цурався допомогти тобі, при цьому своїм проблемам давав раду переважно сам. У бойовій роботі він був дуже рішучим, але завжди залишався з холодною головою. Вадим переважно спеціалізувався на тактичній медицині, але постійно розвивався і допомагав нам. У нього це дуже класно виходило. Він знав та вмів дуже багато. Останнім часом він також почав засвоювати аеророзвідку, і тут також він діяв дуже професійно, — згадує побратим Вадима та його спаринг-партнер з позивним Боксер. — Того трагічного для всього нашого підрозділу дня ми опинилися у різних бойових групах і працювали не разом. За день до цього ми багато спілкувалися, він на той момент тільки повернувся після поранення та реабілітації. Тоді у мене склалося враження, що він відчуває щось не добре, хоча він поспішив мене запевнити, що все буде нормально.”
Гвардієць з позивним Кіт три роки поспіль був командиром бойової групи, куди входив і Вадим. Загибель Омута вважає особистою втратою.
“Вадим фанатично любив біг, це був його спосіб впорядкувати свої думки та знайти розв'язання будь-яких проблем. Він цим горів, бігав вихідними, сприймав це за щастя. Був дуже амбітним: постійно розвивався, ніколи не відступався від своєї мети, ані в спорті, ані бойовій підготовці, ані у повсякденному житті. Ми всі дуже поважали та цінували його. Після 24 лютого, коли ми почали зазнавати втрат, він раптово розкрився як неабиякий лідер. Люди відчували це і тягнулись за ним. Це був справжній товариш, який завжди прийде на допомогу, чого б йому цього не коштувало”, — розповів гвардієць Кіт. Він додав, що Вадим був дуже сміливою людиною, при цьому неймовірно добре контролював емоції.
На рахунку Вадима чимало героїчних епізодів з моменту повномасштабного вторгнення окупаційних сил російської федерації в Україну. І ми наведемо лише декілька з них.
24 лютого він брав участь у знищенні передового загону російських окупантів “Вимпел” у районі траси на Циркуни. Тоді він знищив двох загарбників та врятував під шквальним вогнем життя пораненого гвардійця. У червні йому вдалося також знищити двох окупантів, які намагалися у складі диверсійної групи зайти в тил українських позицій. Того ж дня він потрапив під обстріл ворожої РСЗВ та отримав сильну контузію. Після нетривалого лікування повернувся до бойових порядків, аби продовжувати нищити ворога. Наприкінці червня він брав участь у бойових діях під Дементіївкою, тоді під час штурму ворожих позицій він знищив трьох окупантів, і після цього наводив та корегував вогонь артилерії на сили противника, які кількісно переважали. Тоді було знищено дві російські бронемашини та до взводу піхоти.
