Тіло 58-річного Михайла Романюка пролежало на вулиці до самого визволення міста Буча українською армією. Його посмертне фото облетіло майже весь світ - убитий на дорозі в Бучі чоловік з велосипедом.
Тепер чоловіка вже поховали. Його родина зараз живе в Луцьку. Проте повертатися до Бучі поки що не наважуються, пишуть Факти
Його старенька мати розповіла про останній день його життя:
– Він казав, що не може сидіти у підвалі, коли агресори намагаються загарбати нашу землю. У мене, сказав, серце розривається. Він зібрався у військкомат і заспокоював мене, що буде довго жити.
Його фото сколихнуло увесь світ, він їхав, щоб записатися до місцевої тероборони, щоб боронити місто від озвірілих окупантів.
– По них стріляли з другого поверху житлового будинку, – розповіла жителька Бучі Вікторія Батура. – Зятю моєму пощастило, він вцілів, а Михайлові прилетіла куля в голову.
Жінки вирішили евакуюватися. Із собою взяли тільки документи. З Бучі вибиралися пішки, а потім натрапили на чоловіка, який узяв їх до своєї машини та вивіз подалі. Про те, що Михайло загинув, його матері розповіли пізніше, бо кажуть, жінка б так і не виїхала з Бучі.
– Це не можна зрозуміти людським розумом, людським серцем, – говорить Вікторія. – Дякувати Богові, що ми пішли. Якби ми залишилися ще б на два дні, то не впевнена, чи були б ми зараз живі.
Уже півтора місяці родина живе в одному з Луцьких центрів, де перебувають люди, які залишили свої домівки.
33 дні Буча була в окупації, а тіло Михайла, як і решти розстріляних мешканців міста, пролежало там, де застала куля російських нелюдів.
Належно поховати його вдалося лише тиждень тому.
– Ми кілька годин простояли біля моргу, – розповіла Вікторія Батура. – Там стоять рефрижератори, набиті чорними мішками. Все пахне смертю.
У Луцьку родина оговтується від пережитих жахіть, та понад усе мріють про перемогу над рашистами, аби не гинули діти, жінки та наші мужні воїни.
Повертатися до рідної Бучі поки що не планують.
– Хата ціла, але морально я ще не готова, – каже Вікторія. – Я не уявляю, як зможу там жити, ходити тими вулицями, знаючи, що на майданчику, де граються мої діти, палили дітей, біля нашого паркану теж були спалені люди: дорослі і діти.
Фото: Володимир Коваль.
