Олександр до повномасштабного вторгнення військ рф в Україну мав у Одесі свій бізнес, і не один. Та 24 лютого змінило його життя - і чоловік подався до лав Національної гвардії України. Потім добровільно перевівся на Запорізький напрямок, де отримав контузію і зараз проходить лікування.
- Олександр, що Ви робили до російської навали?
- До повномасштабної війни я встиг створити дві свої компанії - будівельну та клінінгову. 13 березня хотів відкрити свій бар в Одесі під назвою "Кіра" - на честь давньої назви Білгород-Дністровської фортеці. Аж до 24 лютого не вірив, що росія здатна на велике вторгнення - адже самі росіяни не втомлювалися розповідати про "братні відносини двох народів". І тут вони прийшли нас убивати.
- Чому пішли до війська?
- Я зустрічався з нашими військовими, молодими хлопцями. Часто їм допомагав. А потім дійшов висновку, що я зі своїм віком та досвідом можу дати війську більше, ніж ці 20-річні юнаки. 24 березня росіяни обстріляли військову частину, розташовану в кілометрі від місця мого проживання. Я це зрозумів, як знак долі - і вирішив вступити до Національної гвардії. Що і зробив - став гвардійцем в одній з одеських частин.
- Чим займалися у Одесі?
- Я був задіяний у групі швидкого реагування. Ми на ввіреній території полювали на сепаратистів та тих, хто підтримує так званий "руській мір". Один раз ми завітали до "козирної" хати, котру ретельно охороняли - в тому числі, із застосуванням службових собак. Там ми пов'язали одного дядьку, який не тільки підтримував росіян морально, але і був кур'єром - перевозив гроші для найманців. Вилучили з мільйон доларів готівки.
- Знаю, що Ви без офіцерського звання виконували офіцерські функції...
- Я підійшов до командира з пропозицією виконувати обов'язки молодшого офіцера - дуже мало тоді було досвідчених командирів нижньої ланки. Мені довірили командувати взводом мобілізованих бійців - хоча я був просто солдатом.
- Як ви потрапили на Запорізький напрямок?
- Я стріляю і з РПГ, і з АГС. Був розвідником. Один мій товариш-медик дізнався, що на запорізькому напрямку гаряче. І запропонував відправитись сюди. Також ми запрошували з нами інших товаришів, але із сотні бійців нашого підрозділу згодились виїхати на Запоріжжя тільки п'ятеро. До частини я приїхав 12 травня, став навідником на БТР. Потім мене призначили командиром бойової машини. Тоді я підійшов до командира частини і виступив з ініціативою відправитись на передову: вважаю, що краще зупинити орків тут, аніж вони дійдуть до моєї рідної Одеси. 13 липня я потрапив на фронт. Спочатку, чесно кажучи, було страшнувато. Але потім я той страх переборов - з допомогою молодих хлопців, які відносилися до обстрілів дуже спокійно та навіть по-філософськи.
- Розкажіть про обставини отримання вами контузії.
- 26 липня, під час чергового обстрілу, "град" прилетів в декількох метрах від мене. Я отримав контузію, а разом з нею - постійні головні болі. Зараз знаходжуся на лікуванні, проходжу медкомісію. Мене спробували залишити в медичній частині, але я вважаю, що деяким хлопцям приходиться набагато гірше. І хай це "койкомісце" краще займе боєць, якому потрібне серйозне лікування.
- Що плануєте робити після війни?
- Після війни повернуся до Одеси, до бізнесу. І таки відкрию свій бар, де буду безкоштовно пригощати бойових побратимів. А ще там почнуть готувати патріотичні коктейлі - наприклад, "Смерть путіна" чи "Палаючий орк".
