Період адаптації ветерана після повернення додому є важливим етапом реабілітації. Люди, які пережили бойовий досвід, можуть стикатися із труднощами звикання до мирного життя. Саме тому у адаптаційному періоді мають брати участь не лише ветерани, а й їхнє оточення.
Рівненська психологиня Оксана Третяк розповіла журналістам «Рівне Медіа», з цим стикаються ветерани після повернення та що потрібно враховувати під час адаптації.
Поради ветеранам
Коли ветеран повертається додому і бачить, що всі навколо живуть своїм життям, з’являється відчуття дискомфорту та розчарування.
- Після повернення із зони бойових дій, ветеран потрапляє для себе у нове середовище. Так, воно вже було колись у нього. Але у реальному житті – це нова сфера. Нове завжди лякає і стресує. Тому важливо в перший період після повернення з фронту – близько двох тижнів – не вступати у активне соціальне життя. Старатися не влаштовувати «забіг» по знайомих і родичах, не шукати відразу якусь роботу чи зайнятість, не ходити по закладах. Помістити себе в умови, які асоціюються з безпекою, тишею і комфортом. В ідеалі – це сім’я. Якщо в сім’ї якісь конфлікти – тоді це дача чи окреме місце, де можна побути на самоті. Важливо, щоб це була зона, яка раніше у людини асоціювалася зі спокоєм. Психіка не може надто швидко перемикатися з одного режиму на інший. Так як психіка військового заточена на небезпеку, він автоматично буде шукати оцю небезпеку і ворогів у цивільному житті. Тому важливо дати собі період для адаптації.
Труднощі після бойових дій – з чим воїни можуть зіткнутися?
- Доволі часто говорять про ПТСР – посттравматичний стресовий розлад. Він є не у всіх військових, але ризик, що захисник зіткнеться із цим досить великий. Симптоми – постійне роздратування, яке у динаміці не має покращення. Також можуть бути страшні сни, які повторюються. Може бути безсоння або постійна апатія. Тут важливо звертатися по допомогу, бо самотужки людина з цим нічого не може зробити. За цим моментом сам ветеран може не вслідкувати – тут важливо, щоб була допомога збоку.
Важливо розуміти, що ПТСР – це діагноз, який ставлять психіатри. Самі собі діагностувати ПТСР воїни не можуть. Про це можна говорити після кількох місяців після повернення додому, а інколи – через рік.
Коли ветеран не хоче звертатися до психологів по допомогу у адаптації – як діяти?
- Спілкування з однодумцями може дуже позитивно впливати на психічний стан людей, і не лише ветеранів. Налагодження комунікації з такими самими захисниками, які зрозуміють досвід людини, допоможе відчути єдність. Варто шукати спільноти, де є люди, які пережили подібний досвід.
Інколи вистачає 2-3 тижнів, щоб ветеран адаптувався. Інколи йдеться про кілька місяців, щоб людина повернулася до звичного ритму життя.
Коли є моменти агресивних випадків – які діяти військовим, щоб швидко заспокоїтися?
- Дуже дієвий спосіб, який завжди з нами – наше дихання. Якщо вже є відчуття, коли роздратування переходить у агресію. Коли людина готова кричати та нападати – варто користуватися диханням. Наприклад дихання методом «по квадрату» - потрібно малювати перед очима квадрат і дихаємо по ньому:
Робимо вдих – потім такий самий по протяжності видих – знову вдих – знову видих.
Таких циклів потрібно зробити п’ять. Важливо, щоб дихання було достатньо глибоким, але не надривним. Потрібно включити роботу діафрагми – це дасть мозку сигнал, що людина у безпеці.
Як прийняти себе ветеранам, які втратили кінцівку?
- Ветерани інколи можуть перебувати у депресивному стані місяцями. У випадку ампутацій люди втрачають основу – владу над своїм тілом. Тут важливо у період реабілітації підключати роботу спеціаліста, щоб допомагати знаходити інші сенси у житті. Те, що було доступним і актуальним у попередньому етапі життя, воно стає недосяжним.
Важливо самому ветерану зрозуміти, що може бути роздратування на цивільне населення, яке живе своїм життям, і власне тіло стало іншим. Отже, якщо навколо відбуваються такі речі, але є люди, які допомагають, можна сказати собі - значить я зробив свою роботу добре, я був одним із масштабної сили тих, хто зупинив цю війну там, вона не дійшла сюди.
Поради для рідних людей та близьких ветеранів
За словами психологині Оксани Третяк, ветеранам не потрібна жалість – їм треба віддзеркалення, що інші люди бачать його і визнають масштаби його роботи. У багатьох цивільних є до людей у військовій формі одночасно повага і страх. Багато людей, які готові сказати про свою вдячність, вони зупиняються і не знають, чи буде це адекватно. Є також внутрішній сором, що хтось був на фронті, а ти – ні. Саме цивільним потрібно з цими своїми емоціями працювати. З позиції не жалю, а поваги і гідності сказати дякую. Можна поглядом, кивком голови чи посмішкою показати, що «я тебе бачу і вдячний».
Як зрозуміти, що ветерану потрібна допомога, якщо він її не просить?
- На все потрібен час. Цивільним варто не напосідати. Цікавитися і пропонувати свою допомогу – це добре. Можна підійти і сказати «я бачу, що ти сумуєш чи замкнувся – чи не хочеш ти поговорити». Не потрібно наполягати і випитувати – як там було і що ти бачив. Це лишнє. Людині потрібен час, щоб змогти це озвучити. А інколи ветерани і не зможуть про це говорити. Це їхнє право – відмовитися від допомоги.
Що робити людям, коли поруч військовий агресує?
- Варто назвати його ім’я – це може бути «холодним душем». Варто сказати «я бачу, що ти злишся і тобі треба час». Потрібно просто відійти і дати людині простір. Ці прості дії можуть зупинити конфлікт та дати ветерану можливість осмислити події.
Як допомогти ветерану, який втратив кінцівку?
- Важливо розуміти, чого не треба робити – не оплакувати, не горювати, не шкодувати. Потрібно ставитися до ветерана з повагою, спілкуватися з ним, як з коханою людиною, родичем, другом. Побільше потрібно спілкуватися не про війну і її наслідки, а про побутові позитивні моменти, про життя. Які діти малюнки намалювати, як смачно вдалася вечеря.
Коли у сім’ї є діти, як допомогти налагодити зв’язок з ветераном?
- Потрібно діток попереджувати. Варто говорити правду, але у такій формі, яку здатні прийняти діти. Що це війна, тато там воює, він стикається з дуже неприємними речами і йому важко. Коли він повернеться – потрібно тата підтримати. Коли дитина попереджена, вона буде злитися, сумувати, але вона буде готовою. Це врятує від травматизації. Адже травматичними є саме несподівані гострі моменти.
Звернення дружини військовослужбовця з Рівного щодо психологічних проблем
До психологів Рівненського будинку ветеранів звернулася дружина військовослужбовця за допомогою. Зокрема, до віни в сім'ї обов'язки були поділені. Втім, коли чоловік пішов служити, дружина була змушена виконувати їх самотужки. Коли якась річ ламалася, то вона або вчилася сама її лагодити, або мала шукати того, хто це зробить. До цього додалося і те, що дітей потрібно було забрати зі школи та садочка і допомогти з домашнім завданням. Усі хатні клопоти - прибирання і готування їжі - також жінка виконує сама. Часто буває, що зробити все вона не встигає самотужки, а просити допомогу в когось їй не зручно. Усю відповідальність жінка брала на себе і від того почалося емоційне вигорання.
Журналісти "Рівне Медіа" поцікавилися у психологині Оксани Третяк, як діяти рівнянці та жінкам, які опинилися і подібній ситуації.
"Воює не чоловік – воює сім’я. Це впливає на всіх і багато всього "падає" на плечі дружини. Тут важливо вчитися приймати і просити допомогу. Звертайтеся до друзів, знайомих, колег, сусідів піднести важкі сумки або відремонтувати кран. Як для військових важливо бути у середовищі однодумців, так і для дружин військових корисно бути у розуміючому колі спілкування. Жінка починає сама себе морально притискати. Ніби «я не маю права скаржитися, коли на фронті у чоловіка люди кров’ю стікають». Важливо бути в колі таких самих жінок – на сьогодні створюють психологічні групи підтримки. Діліться тим, чим ділитися важко", - каже пані Оксана.
*Створено за фінансової підтримки Європеського союзу. Зміст є відповідальністю редакції "Рівне Медіа" та не обов'язково відображає позицію Європейського Союзу
